Пограємо в життя?

Олег Рибалка “Гра в життя”

Почнімо із самого видання: воно перфектне. А корінець книги – то тепер моя любов.
Як на мене, зовнішній вигляд не менш важливий, ніж її зміст. Адже це своєрідне знайомство із читачем. І коли книга вабить самим своїм виглядом, естетикою своєї палітурки, то чи можливо її оминути (НІ).
Другою особливістю “Гри в життя” є її структура: історії не зображуються хронологічно, книга починається із кульмінації та розв’язки (Історія третя), продовжується експозицією (Історія перша) і закінчується зав’язкою та розвитком дії (Історія друга). Однак такий поряд аж ніяк не створює хаосу – навпаки, читач може спостерігати за духовною еволюцією героїв і розуміти психологію їхніх вчинків. Кожен розділ грунтується на міні-історіях, а це, між іншим, мій улюблений формат: їх читати дуже зручно, адже загальний обсяг стягується до коротеньких і динамічних оповідок.
Тож уже сам вигляд цієї книги забезпечує тільки позитивні враження від неї.

Тепер про сюжет:)
Тема добра і зла була, є і буде актуальною споконвіків. Однак “Гра в життя” подає ще нову інтерпретацію – філософсько-фантастичну.

Розпочинається книга таємничою подорожжю трьох друзів, Стана, Лізи та Іскри, до дивного краю – Долини, з якої ще ніхто не знаходив виходу, адже це “місце пасток для людських душ”:

Пам’ятайте, наголосив старий, – усе, що ви приймете, стане вашим, а все, чого боятиметеся, захопить вас, усі ваші сильні риси й емоції почнуть керувати вами, а будь-якому вашому намаганню досягнути чого-небуть протистоятиме ще більша сила, яка не допускатиме цього… Хай вам щастить!

Ця подорож – то була внутрішня боротьба кожного героя. Вони мали подолати не тільки джерело зла й тих, хто отруював ним серця людей, а й своїх демонів, привидів минулих страхів і помилок. І саме ця частина книги насичена алегорією та символізмом: наприклад, художній образ ферми, яка закріпачує людські душі, забирає жагу до життя, оскільки це “Ідеальна пастка для вільної людини, – думав Іскра. Немає на що зіпертися: все гниле зсередини. Тож рано чи пізно будь-хто стане таким, як інші”.
Бачимо, що порушується проблема людської ідивідуальності, якої не було би в Долині, якби не втрутився учень Чарівника – Іскра. Саме цим і завершується Історія третя.
Історія перша – це зображення навчання Іскри у свого Вчителя. Тут описуються помилки й злети у освоєнні величного звання Чарівник. Іскра зазирає у самого себе, вчиться мислити по-новому, багато подорожує. Із ним трапляються дивні та фантастичні речі, оповідь насичена й невеликими вкрапленнями сюрреалізму. І саме ця частина доводить, що “У тебе є сила. Розвивай її, а не грайся з нею”.
Іскра тепер розуміє, що “Справжнє чарівництво – це не фокус. Це пізнання суті речей та процесів світу”.
Взагалі Історії перша і друга містять дуже багато філософічних роздумів, зокрема “Розмова на пагорбі” і “Розмова з бібліотекарем” – це просто інтелектуальний вибух!
Також автору потрібно віддати належне за вибір імен для своїх героїв (Іскра, Стан – це так автентично й особливо), адже зараз у сучасних авторів є така тенденція з використанням типових, закордонних імен.
Ну й мова Олега Рибалки дуже проста й лаконічна, через це читання легке, і чітко можна виділити для себе головне.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s